Україна — на схилі епохи «помаранчевих революцій»

03.12.2013

ИСТОЧНИК: Украина — закат эпохи «оранжевых революций» (перевод, авт. Николай Стариков)

«Помаранчева революція» — це особливий вид державного  перевороту. Обов`язкова умова його успішного здійснення – бездіяльність влади. Піддавки. Здача позицій без бою. Якщо влада дає «оранжистам» бій – у них нічого не виходить.

Події, що відбуваються зараз в Україні, свідчать про те, що  епоха «помаранчевих революцій» піде у небуття. Не одразу, звичайно, але її кінець уже наступає. Україна лише перша ланка у ланцюгу невдач «оранжистів» та їхніх кураторів із ЦРУ та Мі-6, яка призведе до того, що цей метод форматування політичного поля буде відставлений. Накал протистояння в світі збільшується, а це значить, що терпіти «мирний протест» з катастрофічними наслідками для держави уже ніхто не буде.

Але це питання завтрашнього дня. А зараз давайте спробуємо   проаналізувати те, що відбувається в Україні сьогодні.

photo_verybig_6269

Спочатку кілька слів про причини цього «раптового» загострення. Президент України відмовився підписувати Угоду, яку свого часу підписали з Євросоюзом Туреччина, Туніс, Єгипет, Ліван, Албанія, Алжір, Боснія та Герцеговина. Договір віддавав Євросоюзу суверенітет України, а натомість не пропонував нічого, окрім солодкого слова  «євроінтеграція». У чому трагедія? У чому жах ситуації? Немає трагедії, немає жаху. Звідки ж тоді такий накал пристрастей, така істерика з боку сторони «помаранчевої» опозиції? Адже точно така ж «євроінтеграція» Лівану чи Алжіру жодних наявних плюсів громадянам цих країн не принесла. Як їхали із Лівану и Алжіру до Франції з візами, так і їздять. І будуть їздити.

Тому що в договорах, які підписує Євросоюз, немає ані слова про відміну віз. Там взагалі немає жодного слова про будь — які  зобов`язання з боку Євросоюзу.

Так звідки все ж істерика опозиції в Києві? Хто і навіщо  ОБМАНЮЄ пересічних громадян України, не пояснюючи суть пропонованої євроінтеграції.

Вірите, що Захід обов`язково відмінить визи для громадян  України? Тоді запитайте себе, чому це не було зроблено в період  президентства Ющенка?

Але повернемося до небувалої істерики в столиці України. Аби зрозуміти її причини, нам треба згадати стан економіки Заходу напередодні знищення СРСР Горбачовим. Значна інфляція, криза. І раптом всі проблеми зійшли на нівець. Захід, як вампір, «висосав»  ресурси соціалістичних держав і Радянського Союзу. І «Титанік»  фінансово-орієнтованої системи проплив ще 20 років, але потім  знову пішов на дно. Необхідне нове вливання ресурсів, аби  протягнути ще років 10.

І ось Євросоюз «припас» собі Україну. У вигляді палива, у вигляді  ресурсу. Сумніваєтеся? Запитайте себе, чому Угода із Євросоюзом не була укладена за часів президентства Віктора Ющенка. Той би  підписав БУДЬ — ЯКИЙ договір із Заходом. Але під час президентства нинішнього «знатного бджоляра»  Вашингтон і Брюссель сподівалися «проковтнути» не Україну, а  Росію. Тому договір із Києвом був не потрібний – йшла боротьба   за Кремль. За ресурси величезної держави. Лише після того, як всупереч бажанню Заходу третій президентський строк розпочав   президент Путін, Європа згадала про «євроінтеграцію» України. Раз програли в Москві, будемо намагатися виграти в Києві.

Але не так сталося, як гадалося. Звідси й істерика Вашингтона  та Брюсселя. Вони  краще за всіх знають справжній стан свого  «Титаніка», своїх економік. Без підпитки, без нової «крові»  вампіру довго не протягнути. Але Янукович «раптом» відмовляється віддати країну, не підписує Угоду. І, з`їздивши до Вільнюсу, три лідери опозиції (Яценюк — Тягнибок — Кличко) піднімають народ «на революцію». За класичною схемою: майдан, наметове містечко, захоплення органів влади, нагнітання істерики та емоцій. «У наших дітей вкрали мрію!»

Але «помаранчевий переворот» лише тоді вдається, коли влада  жодним чином йому не протидіє.

В серії статей «Помаранчева революція – технологія протидії   (у чотирьох частинах) я описав механізм державного перевороту  з цією «романтичною» назвою та способи його недопущенння.

Сьогоднішня ситуація в Києві — чудовий привід пригадати написане. Успіх перевороту забезпечується:

— участю частини еліти, тобто, фактично, зрадою частини  влади;

— наявністю мітингів – тобто «вулиці»;

— гарантією недоторканості «помаранчевій елиті», головним змовникам з боку Заходу;

— активний тиск Заходу на владу держави, що піддається агресії.

Все це сьогодні наявне. Уявіть собі, що президент Франції  підписав закон, який не подобається половині держави. Наприклад – закон про шлюби гомосексуалістів. Що роблять люди? Выходять  на мітинги протесту, проводять пікети та демонстрації. І все. Будівлю паризької мерії вони не захоплюють, на кабінет міністрів  штурмом не йдуть і лідери протестів про революцію не говорять.

У Києві ж наявні всі ознаки спроби «помаранчевого путчу». Вулиця є, частина еліти із Партії регіонів заявила про вихід із  партії, захиталися прем`єр і міністр внутрішніх справ. Тиск Заходу безпрецедентний. Очільники «оранжистів» ведуть себе нахабно, відкрито заявляючи про початок «революції» та створення  паралельних органів влади. А це вже не просто слова – це підбурення і спроби узурпації влади.

Але є і способи протидії «помаранчевій революції».

— провокатори відсікаються від справді мирних демонстрантів, які самі по собі, без провокаторів, не більш небезпечні, аніж кошеня;

— частині помаранчевої еліти роблять «бо-бо». З одного боку,  показуючи справжню ціну «гарантіям», отриманим із «прекрасної делечіні», а з іншого, дезорієнтуючи її та здійснюючи політику  «примусу до лояльності»;

— у цей же час зовнішньополітичним «партнерам», на тлі гри  м`язами, дається майстер — клас у грі в «нічого не розумію, нічого  не чую, подумаю та відповім завтра». І все це на тлі чарівних  дружніх посмішок.

З рештою, «вулиця», яка залишилася без активістів — провокаторів і без підтримки «помаранчевої місцевої еліти», перетворюється просто на групу маргіналів, які виглядають дурнями, не здатними до акумулювання протесту та організованості дій.

Що із цього «маємо» в Києві сьогодні?

Влада має показати «оранжистам» свою силу. І вона її в Києві  показала. Причому, вже двічі: вперше розігнали табір о 4-й ранку.  Хто у цей час там буде? Лише «професійні революціонери». Все ті ж провокатори. Раптових перехожих не буде.

Влада має жорстко припиняти всі спроби порушування  закону. Тих, хто кидає каміння в міліцію, тих, хто приходить на  мітинги в масках і з арматурою в руках, мають відсікати та заарештовувати. Так само як і тих, хто підбурює до безладу. В реальності арешти є, є інформація стосовно організаторів, є записи нападів на «Беркут» та міліцію. Дуже важливо пам`ятати – чим більш твердою є позиція влади, тим менше буде тих, хто забажає цю твердість перевірити. Професійних бойовиків у натовпі декілька сотень, і їхні лави обмежені. Вся істерика та накал пристрастей –  це від БЕЗКАРНОСТІ.

Для зовнішнього світу – переговори, обіцянки та посмішки. І ось ми чуємо, що днями делегація України вирушить у Брюссель вести перемовини про … «євроінтеграцію».

І останній пункт – можливо, найважливіший. Влада має чітко  продемонструвати, що зради вона терпіти не буде, і що перехід на той бік коштуватиме дорого. Чекаємо відставок і нових призначень.

І найголовніше – у влади будь — якої держави, проти якої застосовують помаранчеві технології, немає вибору. Або жорстко  «роздавити гадину», або цієї влади не буде. Третього не дано.

 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.


Теперь мои статьи можно прочитать и на Яндекс.Дзен-канале.

Понравился материал? Поделитесь им в соц.сетях!

Подпишитесь на рассылку

Один раз в день Вам на почту будут приходить материалы Николая Старикова, достойные внимания. Можно отписаться в любой момент.

Отправляя форму, Вы даёте согласие на обработку и хранениe персональных данных (адреса электронной почты) в полном соответствии с №152-ФЗ «О персональных данных».

Новые видео

Комментарии

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: