Николай Стариков

Украина — закат эпохи «оранжевых революций»

02.12.2013 206

«Оранжевая революция» — это особый вид государственного переворота. Обязательное условие его успешного осуществления – бездействие власти. Поддавки. Сдача позиций без боя. Если власть дает «оранжистам» бой – у них ничего не получается.

Судя по событиям на Украине эпоха «оранжевых революций» уходит в прошлое. Не сразу, конечно, но ее закат уже наступил. Украина лишь первое звено в цепи неудач «оранжистов» и их кураторов из ЦРУ и Ми-6, которая приведет к тому, что этот метод форматирования политического поля будет отправлен на покой. Накал противостояния в мире нарастает, а это значит, что терпеть «мирный протест» с катастрофическими последствиями для государства, уже никто не будет.

Но это вопрос завтрашнего дня. А сейчас давайте попробуем проанализировать происходящее на Украине сегодня.

photo_verybig_6269

Для начала несколько слов о причинах «вдруг» возникшей напряженности. Президент Украины отказался подписать договор, который в свое время подписали с Евросоюзом Турция, Тунис, Египет, Ливан, Албания, Алжир, Босния и Герцеговина.

Договор отдавал Евросоюзу суверенитет Украины, а взамен не давал ничего, кроме сладкого слова: «евроинтеграция». В чем трагедия? В чем ужас ситуации? Нет трагедии, нет  никакого ужаса. Откуда же такой накал страстей, такая истерика со стороны «оранжевой» оппозиции? Ведь точно такая же «евроинтеграция» Ливана или Алжира никаких видимых плюсов гражданам этих стран не принесла. Как ехали из Ливана и Алжира во Францию с визами, так и ездят. И будут ездить.

Потому что в договорах, которые подписывает Евросоюз, нет ни слова об отмене виз. Там вообще нет ни слова о каких-либо обязательствах со стороны Евросоюза.

Так откуда все же истерика оппозиции в Киев? Кто и зачем ОБМАНЫВАЕТ рядовых граждан Украины, не поясняя суть предлагаемой Евроинтеграции. Верите, что Запад обязательно отменит визы для граждан Украины? Тогда спросите себя почему это не было сделано в период президентства Ющенко?

Но вернемся к небывалой истерике в столице Украины. Чтобы понять ее причины, нам нужно вспомнить состояние экономики Запада, накануне уничтожения СССР Горбачевым. Большая инфляция, кризис. И вдруг все проблемы, как рукой сняло. Запад, как вампир, «высосал» ресурсы соцстран и Советского Союза. И «Титаник» финансово-ориентированной проплыл еще 20 лет, но потом вновь пошел на дно. Требуется новое вливание ресурсов, чтобы протянуть еще лет 10.

И вот Евросоюз «припас» себе Украину. В качестве «топлива», в качестве ресурса. Сомневаетесь? Спросите себя, почему договор с Евросоюзом не был подписан во время президентства Виктора Ющенко? Тот бы подписал ЛЮБОЙ договор с Западом.

Но во время президентства нынешнего «знатного пчеловода», Вашингтон и Брюссель надеялись «проглотить» не Украину, а Россию. Поэтому договор с Киевом был не нужен – шла борьба за Кремль. За ресурсы огромной страны. Только после того, как вопреки желанию Запада третий президентский срок начал президент Путин, Европа вспомнила о «евроинтеграции» Украины. Раз проиграли в Москве, постараемся выиграть в Киеве.

Но тут случился «облом» и в Киеве. Вот отсюда и истерика Вашингтона и Брюсселя. Они лучше всех знают истинное состояние своего «Титаника», своих экономик. Без подпитки, без новой «крови» вампиру долго не протянуть. Но Янукович «вдруг» отказывается отдать страну, не подписывает договор. И съездив в Вильнюс, три лидера оппозиции (Яценюк-Тягнибок-Кличко) поднимают народа «на революцию».

По классической схеме: майдан, палаточный городок, захват органов власти, нагнетание истерики и эмоций. «У наших детей украли мечту!».

Но «оранжевый переворот» только тогда удается, когда власть никак не противодействует ему.

В серии статей «Оранжевая революция – технология противодействия» (в четырех частях) я рассмотрел механизм госпереворота с этим «романтическим» названием и способы его недопущения.

Сегодняшняя ситуация в Киеве прекрасный повод вспомнить написанное. Успех переворота обеспечивается:

  • участием части элиты, то есть по-сути предательством части власти;
  • наличием митингов – то есть «улицы»;
  • гарантией неприкосновенности «оранжевой элите», главным заговорщикам со стороны Запада;
  • активное давление Запада на власти страны, подвергнутой агрессии.

Все это сегодня налицо. Представьте себе, что президент Франции подписал закон, который не нравится половине страны. Например – законно браках гомосексуалистов. Что делают люди? Выходят на митинги протеста, проводят пикеты и демонстрации. И все. Здания парижской мэрии они не захватывают, на кабинет министров штурмом не идут и лидеры протеста о революции не говорят.

В Киеве же налицо все признаки попытки «оранжевого путча». Улица есть, часть элиты из Партии регионов заявила о выходе из партии, заколебались премьер и министр внутренних дел. Давление Запада беспрецедентно. Главари «оранжистов» ведут себя нагло, открыто заявляя о начале «революции» и создании параллельных органов власти. А это уже не просто слова – это подстрекательство и попытки узурпации власти.

Но есть способы противодействия «оранжевой революции».

— Провокаторы отсекаются от действительно мирных демонстрантов, которые сами по себе, без провокаторов не опаснее котёнка.

— Части оранжевой элиты, делается «бо-бо». С одной стороны показывая истинную цену «гарантиям», полученным из «прекрасного далёка», а с другой, дезориентируя её и проводя политику «принуждения к лояльности».

— В это время внешнеполитическим «партнёрам», на фоне игры мускулами, даётся мастер-класс в игре в «ничего не понимаю, ничего не слышу, подумаю и отвечу завтра». И всё это на фоне ослепительных и дружелюбных улыбок.

В итоге, «улица», оставшаяся без провокаторов-застрельщиков и без поддержки «оранжевой местной элиты», превращается просто в группу глупо выглядящих маргиналов, неспособных к аккумулированию протеста и организованности действий.

Что из этого «имеем» в Киеве сегодня?

  1. Власть должна показать «оранжистам» свою силу. И она ее в Киеве показала. Причем уже дважды: первый разгон лагеря был в 4 часа ночи. Кто в это время там будет? Только «профессиональные революционеры», те самые провокаторы. Случайных прохожих и зевак не будет.
  2. Власть должна жестко пресекать нарушения закона. Те, кто бросает камни в милицию, те, кто приходит на митинги в масках и с арматурами в руках, должны отсекаться и арестовываться. Равно, как и подстрекатели к беспорядкам. В реальности аресты есть, есть информация по организаторам, есть записи нападений на «Беркут» и милицию. Очень важно помнить – чем тверже позиция власти, тем меньше будет желающих эту твердость проверить. Профессиональных боевиков в толпе несколько сотен и их ряды конечны. Вся истерика и накал страстей – все это ОТ БЕЗНАКАЗАННОСТИ.
  3. Для внешнего мира – переговоры, обещания и улыбки. И вот мы слышим, что на днях делегация Украины отправится в Брюссель вести переговоры о … «евроинтеграции».
  4. И последний пункт – возможно самый важный. Власть должна четко продемонстрировать, что предательства она терпеть не будет, и что переход на ту сторону будет стоить очень дорого. Ждем отставок и новых назначений.

И самое главное – у власти любой страны, против которой применяют оранжевые технологии, нет никакого выбора. Либо жестко «раздавить гадину», либо этой власти не будет. Третьего не дано.

_____________

Перевод моей статьи на украинский, чтобы те, кому удобнее читать так, получили возможность ознакомиться с другой точкой зрения.

Україна — на схилі епохи «помаранчевих революцій»

«Помаранчева революція» — це особливий вид державного  перевороту. Обов`язкова умова його успішного здійснення – бездіяльність влади. Піддавки. Здача позицій без бою. Якщо влада дає «оранжистам» бій – у них нічого не виходить.

Події, що відбуваються зараз в Україні, свідчать про те, що  епоха «помаранчевих революцій» піде у небуття. Не одразу, звичайно, але її кінець уже наступає. Україна лише перша ланка у ланцюгу невдач «оранжистів» та їхніх кураторів із ЦРУ та Мі-6, яка призведе до того, що цей метод форматування політичного поля буде відставлений. Накал протистояння в світі збільшується, а це значить, що терпіти «мирний протест» з катастрофічними наслідками для держави уже ніхто не буде.

Але це питання завтрашнього дня. А зараз давайте спробуємо   проаналізувати те, що відбувається в Україні сьогодні.

Спочатку кілька слів про причини цього «раптового» загострення. Президент України відмовився підписувати Угоду, яку свого часу підписали з Євросоюзом Туреччина, Туніс, Єгипет, Ліван, Албанія, Алжір, Боснія та Герцеговина. Договір віддавав Євросоюзу суверенітет України, а натомість не пропонував нічого, окрім солодкого слова  «євроінтеграція». У чому трагедія? У чому жах ситуації? Немає трагедії, немає жаху. Звідки ж тоді такий накал пристрастей, така істерика з боку сторони «помаранчевої» опозиції? Адже точно така ж «євроінтеграція» Лівану чи Алжіру жодних наявних плюсів громадянам цих країн не принесла. Як їхали із Лівану и Алжіру до Франції з візами, так і їздять. І будуть їздити.

Тому що в договорах, які підписує Євросоюз, немає ані слова про відміну віз. Там взагалі немає жодного слова про будь — які  зобов`язання з боку Євросоюзу.

Так звідки все ж істерика опозиції в Києві? Хто і навіщо  ОБМАНЮЄ пересічних громадян України, не пояснюючи суть пропонованої євроінтеграції.

Вірите, що Захід обов`язково відмінить визи для громадян  України? Тоді запитайте себе, чому це не було зроблено в період  президентства Ющенка?

 

Але повернемося до небувалої істерики в столиці України. Аби зрозуміти її причини, нам треба згадати стан економіки Заходу напередодні знищення СРСР Горбачовим. Значна інфляція, криза. І раптом всі проблеми зійшли на нівець. Захід, як вампір, «висосав»  ресурси соціалістичних держав і Радянського Союзу. І «Титанік»  фінансово-орієнтованої системи проплив ще 20 років, але потім  знову пішов на дно. Необхідне нове вливання ресурсів, аби  протягнути ще років 10.

І ось Євросоюз «припас» собі Україну. У вигляді палива, у вигляді  ресурсу. Сумніваєтеся? Запитайте себе, чому Угода із Євросоюзом не була укладена за часів президентства Віктора Ющенка. Той би  підписав БУДЬ — ЯКИЙ договір із Заходом. Але під час президентства нинішнього «знатного бджоляра»  Вашингтон і Брюссель сподівалися «проковтнути» не Україну, а  Росію. Тому договір із Києвом був не потрібний – йшла боротьба   за Кремль. За ресурси величезної держави. Лише після того, як всупереч бажанню Заходу третій президентський строк розпочав   президент Путін, Європа згадала про «євроінтеграцію» України. Раз програли в Москві, будемо намагатися виграти в Києві.

Але не так сталося, як гадалося. Звідси й істерика Вашингтона  та Брюсселя. Вони  краще за всіх знають справжній стан свого  «Титаніка», своїх економік. Без підпитки, без нової «крові»  вампіру довго не протягнути. Але Янукович «раптом» відмовляється віддати країну, не підписує Угоду. І, з`їздивши до Вільнюсу, три лідери опозиції (Яценюк — Тягнибок — Кличко) піднімають народ «на революцію». За класичною схемою: майдан, наметове містечко, захоплення органів влади, нагнітання істерики та емоцій. «У наших дітей вкрали мрію!»

Але «помаранчевий переворот» лише тоді вдається, коли влада  жодним чином йому не протидіє.

В серії статей «Помаранчева революція – технологія протидії   (у чотирьох частинах) я описав механізм державного перевороту  з цією «романтичною» назвою та способи його недопущенння.

Сьогоднішня ситуація в Києві — чудовий привід пригадати написане. Успіх перевороту забезпечується:

— участю частини еліти, тобто, фактично, зрадою частини  влади;

— наявністю мітингів – тобто «вулиці»;

— гарантією недоторканості «помаранчевій елиті», головним змовникам з боку Заходу;

— активний тиск Заходу на владу держави, що піддається агресії.

Все це сьогодні наявне. Уявіть собі, що президент Франції  підписав закон, який не подобається половині держави. Наприклад – закон про шлюби гомосексуалістів. Що роблять люди? Выходять  на мітинги протесту, проводять пікети та демонстрації. І все. Будівлю паризької мерії вони не захоплюють, на кабінет міністрів  штурмом не йдуть і лідери протестів про революцію не говорять.

У Києві ж наявні всі ознаки спроби «помаранчевого путчу». Вулиця є, частина еліти із Партії регіонів заявила про вихід із  партії, захиталися прем`єр і міністр внутрішніх справ. Тиск Заходу безпрецедентний. Очільники «оранжистів» ведуть себе нахабно, відкрито заявляючи про початок «революції» та створення  паралельних органів влади. А це вже не просто слова – це підбурення і спроби узурпації влади.

Але є і способи протидії «помаранчевій революції».

— провокатори відсікаються від справді мирних демонстрантів, які самі по собі, без провокаторів, не більш небезпечні, аніж кошеня;

— частині помаранчевої еліти роблять «бо-бо». З одного боку,  показуючи справжню ціну «гарантіям», отриманим із «прекрасної делечіні», а з іншого, дезорієнтуючи її та здійснюючи політику  «примусу до лояльності»;

— у цей же час зовнішньополітичним «партнерам», на тлі гри  м`язами, дається майстер — клас у грі в «нічого не розумію, нічого  не чую, подумаю та відповім завтра». І все це на тлі чарівних  дружніх посмішок.

З рештою, «вулиця», яка залишилася без активістів — провокаторів і без підтримки «помаранчевої місцевої еліти», перетворюється просто на групу маргіналів, які виглядають дурнями, не здатними до акумулювання протесту та організованості дій.

Що із цього «маємо» в Києві сьогодні?

Влада має показати «оранжистам» свою силу. І вона її в Києві  показала. Причому, вже двічі: вперше розігнали табір о 4-й ранку.  Хто у цей час там буде? Лише «професійні революціонери». Все ті ж провокатори. Раптових перехожих не буде.

Влада має жорстко припиняти всі спроби порушування  закону. Тих, хто кидає каміння в міліцію, тих, хто приходить на  мітинги в масках і з арматурою в руках, мають відсікати та заарештовувати. Так само як і тих, хто підбурює до безладу. В реальності арешти є, є інформація стосовно організаторів, є записи нападів на «Беркут» та міліцію. Дуже важливо пам`ятати – чим більш твердою є позиція влади, тим менше буде тих, хто забажає цю твердість перевірити. Професійних бойовиків у натовпі декілька сотень, і їхні лави обмежені. Вся істерика та накал пристрастей –  це від БЕЗКАРНОСТІ.

Для зовнішнього світу – переговори, обіцянки та посмішки. І ось ми чуємо, що днями делегація України вирушить у Брюссель вести перемовини про … «євроінтеграцію».

І останній пункт – можливо, найважливіший. Влада має чітко  продемонструвати, що зради вона терпіти не буде, і що перехід на той бік коштуватиме дорого. Чекаємо відставок і нових призначень.

І найголовніше – у влади будь — якої держави, проти якої застосовують помаранчеві технології, немає вибору. Або жорстко  «роздавити гадину», або цієї влади не буде. Третього не дано.

 

image_pdfimage_print
Система Orphus

Сбор подписей

vote4pvo

Поделитесь

Комментарии